Знайдіть необхідну Вам інформацію
  • +38 (044) 464-10-90
  • +38 (096) 796-70-87
  • +38 (095) 413-34-18 (Viber)

Дозвіл органу опіки та піклування на відчуження нерухомості обов’язково отримувати, якщо правочин вчиняється батьками (усиновлювачами) дитини, а не іншими членами родини

Фабула судового акта: Законодавство України особливим чином охороняє права дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Для укладення договору щодо нерухомості, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідно отримати дозвіл органів опіки та піклування на вчинення такого правочину.

У цій справі мати малолітньої дитини звернулася до суду з вимогою визнати недійсним договір дарування будинку з тих підстав, що він укладений без надання дозволу органу опіки та піклування, оскільки у будинку зареєстрована її малолітня донька.

Позивач посилалася, зокрема, на положення СК України, ЦК України та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», де зазначено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Рішенням суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд позов задоволено та визнано недійсним договір дарування будинку.

Так, судами було встановлено, що малолітня дитина зареєстрована в будинку, що належав її бабусі. Згоду на відчуження спірного житлового будинку орган опіки та піклування не надавав, а отже судами зроблено висновок, що відповідний правочин слід визнати недійсним.

На зазначені рішення судів було подано касаційну скаргу, яка мотивована тим, що відповідач є бабусею дитини, закон не зобов’язує утримувати та забезпечувати її малолітню онуку, а тому вона не повинна отримувати дозвіл від органу опіки та піклування на оформлення договору дарування.

Позиція ВС: ВС погодився з позицією скаржника та зазначив, що відповідно до ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Оскільки у цій справі правочин було чинено бабусею дитини, то неотримання відповідного дозволу органу опіки та піклування не має наслідком визнання договору дарування недійсним.

Також ВС було зауважено, що такий правочин визнається недійсним лише у разі, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини. Тобто, сам по собі факт відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Аналізуйте судовий акт: Сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним (ВС/КЦС,справа № 520/15250/15-ц,20.11.19)

Позбавлення батьківських прав – крайня міра (ВС/КЦС по справі №753/2025/19 від 06.05.2020 р.).

Коли виникає обов’язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків (ВС/КЦС спр № 757/52096/18 від 18 листопада 2020 р.)

Нарешті Велика Палата визначила, що втрата сімейних зв’язків є підставою для виселення колишнього члена сім’ї та припинення сервітуту на житлове приміщення (ВП/ВС у справі № 447/455/17 від 13.10.2020)

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 385/1598/18

провадження№ 61-12954св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування в особі Гайворонської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2019 року у складі судді Панасюка І. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Авраменко Т. М., Дуковського О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування будинку.

Позов обґрунтований тим, що вона зареєстрована проживає в будинку на АДРЕСА_1 , разом зі своєю малолітньою дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цей житловий будинок належав матері її батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме бабі малолітньої ОСОБА_3 .

У вказаному будинку також зареєстрована та проживає мати ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та брат ОСОБА_5 , що підтверджується копією домової книги та довідками Гайворонської міської ради від 05 жовтня 2018 року № 3937 та від 02 жовтня 2018 року № 3879.

27 березня 2018 року приватний нотаріус Благовіщенського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховська Т. С посвідчила та зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 422 договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 (бабою дитини) та ОСОБА_4 (тіткою позивача), яка є дочкою ОСОБА_3 .

Оспорюваний договір дарування житлового будинку підлягає визнанню недійсним, оскільки обмежує права та законні інтереси дитини на житло, позбавляючи її права користування житловим приміщенням, вчиненого без дозволу органу опіки та піклування, що завдає істотної шкоди її фізичному та розумовому розвитку та суперечить моральним засадам суспільства, а порушені права дитини підлягають відновленню.

Позивач просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Благовіщенського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховською Т. С., зареєстрованого в реєстрі за № 422.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2019 року, яке залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Благовіщенського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховською Т. С., зареєстрованого в реєстрі за № 422. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії відповідачів щодо укладення договору дарування без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення гарантованих дитині прав на користування вказаним житловим будинком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_3 є бабою ОСОБА_2 , що не зобов`язує утримувати та забезпечувати малолітню ОСОБА_2 , тому не повинна отримувати дозвіл від органу опіки та піклування на оформлення договору дарування.

Вважає, що ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , не надала суду жодного належного доказу, який підтвердив би факт порушення прав малолітньої дитини чи до звуження обсягу існуючих її майнових прав або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

ОСОБА_1 разом з дітьми та чоловіком з 2011 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з відповіддю Комунального закладу «Хащуватський ліцей», отриманої на адвокатський запит, ОСОБА_1 разом з чоловіком та дітьми постійно проживає в с.Хащувате, її дочка відвідує школу, навчається в другому класі.

Право користування будинком за дитиною збереглося, оскільки вона там зареєстрована, але право власності не викникає у зв`язку з реєстрацією місця проживання.

Орган опіки та піклування надав висновок, що права дитини порушено, але не встановив усі обставини справи, а саме, чи є на праві власності батька дитини нерухоме майно, відомості з реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні, а є лише відомості щодо майна матері.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 березня 2018 року приватний нотаріус Благовіщенського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховська Т. С. посвідчила та зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 422 договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції встановив, що орган опіки та піклування не надавав дозволу на відчуження спірного житлового будинку.

Також встановлено, що малолітня ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 рокуу задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2018 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову є визнання договору дарування недійсним з тих підстав, що він укладений без надання дозволу органу опіки та піклування, оскільки у будинку зареєстрована малолітня дитина.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії відповідачів щодо укладення договору дарування без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення гарантованих дитині прав на користування вказаним житловим будинком.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо відсутності правових підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним відповідно до правил статей 203, 215 ЦК України, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

До осіб, що замінюють батьків та мають обов`язки щодо дитини, відповідно до положень СК України належать: 1) опікун (частина четверта статті 249 СК України); 2) піклувальник (частина четверта статті 249 СК України); 3) особа, що усиновила чи удочерила (частина четверта статті 232 СК України); 4) патронатний вихователь (стаття 255 СК України); 5) прийомні батьки (частина друга статті 256-2 СК України); 6) батьки-вихователі дитячого будинку (частина друга статті 256-6 СК України); 7) фактичний вихователь, особа, яка взяла у свою сім`ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування (стаття 261 СК України).

Відповідно до частини другою статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, провадження № 61-6301св18.

Системне тлумачення вказаних вище норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що органи опіки та піклування надають згоду на відчуження будинку, квартири, якщо таке відчуження здійснюється батьками або особами, які їх замінюють.

Верховний Суд виходить з того, що ОСОБА_3 є бабою малолітньої ОСОБА_2 , яка зареєстрована у спірному будинку, не є особою, що замінює її батьків, тобто не зобов`язана утримувати та забезпечувати малолітню ОСОБА_7 , суди дійшли необґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки для укладення ОСОБА_3 оспорюваного договору дарування будинку згоди органу опіки і піклування не вимагається.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що суди встановили, що на момент укладення оспорюваного договору малолітня ОСОБА_2 зареєстрована у будинку за адресою: АДРЕСА_1. Суди не встановили і не мотивували, що договір дарування будинку обмежує права та законні інтереси дитини на житло, завдає істотної шкоди її інтересам.

Враховуючи, що права та інтереси малолітньої ОСОБА_2 вчиненням оспорюваного правочину не порушені, то відсутні правові підстави для визнання його недійсним із заявлених підстав позову.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи суди встановили, надали оцінку доказам у справі, проте неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості судового рішення (стаття 263 ЦПК України), що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, в позові відмовлено, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги - 1 057,20 грн, та за подання касаційної скарги - 1 409,60 грн, всього 2 466,80 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування в особі Гайворонської районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору дарування будинку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 2 466(дві тисячі чотириста шістдесят шість) грн 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс "Протокол"

Усі публікації розділу