Знайдіть необхідну Вам інформацію
  • +38 (044) 464-10-90
  • +38 (096) 796-70-87
  • +38 (095) 413-34-18 (Viber)

Якщо об’єкт будівництва не введений в експлуатацію в установленому порядку, то він вважається незавершеним і визнання права власності на нього за рішенням суду неможливо

Фабула судового акту: Стаття 376 ЦК України – «самочинне будівництво» мало кого лякає. Політика зухвала: «будуємо, а потім узаконемо через суд за хабарі, а якщо треба - піднімемо людей на мітинги, тощо».

Так у цій справі власник земельної ділянки будуючи багатоповерховий будинок порушив багато чого: і цільове призначення землі передбачало граничнодопустиму висоту будівлі, і містобудівні умови та обмеження визначали межі будівництва, і ДАСІ скасувало декларацію про початок виконання будівельних робіт. Зі сторони такого «будівельника» не було навіть звернення до ДАСІ про складання Акту готовності об’єкту до експлуатації. Проте був поданий позов із вимогою визнати право власності на багатоповерховий житловий будинок на 243 квартири із посилання на ст. 392 ЦК України.

Цікаво, що суд першої інстанції попри вже усталену судову практику задовольнив такий позов. Мабуть завдяки таким рішенням кількість самочинного будівництва в України не зменшується, а навпаки зростає. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, суд касаційної інстанції погодився із судом апеляційної інстанції.

ВС підкресли, що відповідно до ст. 331 КЦ України «Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього

Визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно дійсно можливо в окремих випадках. Розглядаючи такі справи суд повинен встановити: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

Як бачимо відповіді негативні.

Водночас «у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.»

Тому справа тепер за Київрадою.

Аналізуйте судовий акт: Якщо право власності на будівлю ще незареєстроване, проте не визнається, то належним відповідачем є землевласник, а правильним способом захисту права – позов про визнання права власності (ВП ВС у справі № 916/1608/18 від 19 травня 2020 р.)

Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи використанні для самочинного будівництва є неправильно обраним способом захисту цивільного права (ВС/КЦС у справі № 722/1882/16-ц від 03 червня 2020 р.)

Оскільки набуття права власності на новозбудовану квартиру регулюється окремими нормами законодавства, позови про визнання права власності на неї не можуть бути задоволені (ВП ВС,№ 522/1029/18,18.12.19)

У разі невиконання взятих на себе зобов'язань, невведення будинку в експлуатацію, з урахуванням сплати пайових внесків, ефективним способом захисту є визнання майнових прав на об'єкт інвестування (ВС/КЦС, № 760/17864/16-ц, 13.05.19)

Узаконення прибудови до будинку напряму через суд неможливе, лише після звернення до компетентного органу, при цьому стаття 376 ЦК України не застосовується (ВС/КЦС у справі № 306/2140/17 від 18 квітня 2019р.)

Самобуд не підлягає виділу чи поділу на підставі ст. ст. 364, 367 ЦК України бо НЕ є нерухомим майном (ВС/КЦС у справі № 750/4445/17 від 04 квітня 2019 р.)

Постанова

Іменем України

25 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 760/21223/17-ц

провадження № 61-35929св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка зверталася з апеляційною скаргою - заступник прокурора м. Києва Репецький Сергій Васильович в інтересах держави в особі Київської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Соколової В. В., Чобіток А. О.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що будучи власником земельних ділянок на АДРЕСА_1 , передав їх відповідачу та забезпечив фінансування на них будівництва житлового будинку на підставі всіх необхідних дозвільних документів на проведення будівельних робіт. Скасування після фактичного завершення будівництва у червні 2017 Департаментом з питань архітектурно-будівельного контролю в м. Києві реєстрації Декларації про початок виконання будівельних робіт від 02 березня 2017 року № КВ 083170610440 (Д1) виключає можливість отримання ним акту готовності об`єкта до експлуатації та сертифікату про готовність об`єкта будівництва до експлуатації.

Таким чином, з урахуванням змінених позовних вимог просив визнати за ним право власності на багатоповерховий житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площею 22 091,2 кв. м, площа місць загального користування 2 210,2 кв. м), в тому числі, на 243 квартири.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року позов задоволено; визнано за громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 право власності на багатоповерховий житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площею 22 091,2 кв. м, площа місць загального користування 2 210,2 кв. м), в тому числі на 243 квартири, а саме: квартири № № 1-243 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки, на яких розташований будинок, належать позивачу та будівля збудована за його рахунок. Суд першої інстанції вважав встановленим, що спірний багатоквартирний будинок збудований у відповідності до проекту та вимог державних будівельних норм.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва Репецького С. В. в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено; рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про залишення позову без задоволення.

Апеляційний суд виходив з того, що за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Однак установлено, що самочинно збудований багатоповерховий будинок, який є предметом позову, було збудовано з істотним порушенням будівельних норм та Генерального плану міста Києва, затвердженого в інтересах територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, що свідчить про їх порушення.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 ,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд ухвалив незаконне рішення, оскільки безпідставно прийняв до розгляду апеляційну скаргу прокурора. Так, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва сам вчиняв дії, спрямовані на захист інтересів держави, зокрема, своїм наказом від 13 червня 2017 року № 214 скасував декларацію про початок виконання будівельних робіт за вказаною вище адресою. В свою чергу, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року указаний наказ від 13 червня 2017 року № 214 визнано протиправним та скасовано. Отже, оскарження прокурором рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку було необгрунтованим та передчасним.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 ,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб - власників квартир у зазначеному вище будинку. Крім того, зазначає, що апеляційний суд безпідставно прийняв до розгляду апеляційну скаргу прокурора, оскільки таке оскарження прокурором рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку є необгрунтованим та передчасним. Також позивач не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що існують порушення будівельних норм при зведенні будинку.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_4 посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без її участі, чим порушив її права як власника квартири НОМЕР_5 у будинку АДРЕСА_1 . Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення третіх осіб - власників квартир у вказаному будинку.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У липні та серпні 2018 року від заступника прокурора м. Києва до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких прокурор просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржуваною постановою права покупців квартири не порушуються, а будинок побудований з істотними порушеннями будівельних норм. Здійснення позивачем самочинного будівництва та дії спрямовані на визнання права власності на такий будинок порушує інтереси держави у сфері містобудівної діяльності.

У серпні 2018 року від Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Верховного Суду надійшли пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у яких департамент просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, оскільки вона ухвалена відповідно до норм чинного законодавства. Зазначає, що забудова на зазначених вище ділянках не могла перевищувати чотири поверхи, в той час як, позивачем побудовано десятиповерховий будинок.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 23 червня 2018 року та від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, щогромадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 є власником наступних земельних ділянок: № НОМЕР_1 (кадастровий номер 8000000000:72:483:0031), № НОМЕР_2 (кадастровий номер 8000000000:72:483:0032), № НОМЕР_3 (кадастровий номер 8000000000:72:483:0034) та № НОМЕР_4 (кадастровий номер 8000000000:72:483:0033), які розташовані на АДРЕСА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 28 липня 2016 року.

Відповідно до Генерального плану міста Києва та його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року, належні позивачу земельні ділянки за функціональним призначення відносяться до території житлової садибної забудови та частково до території зелених насаджень.

Департаментом містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на замовлення позивача видано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, зі змісту яких вбачається, що наміром забудови ділянки є будівництво зблокованих житлових (садибних будинків). Також вказаними умовами встановлена граничнодопустима висота будівель - не більше чотирьох поверхів (у тому числі цокольного та мансардного).

З висновку експертного дослідження № 6-01/17 (за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, об`єктом якого є житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 ) убачається, що на належних земельних ділянках збудовано трисекційний дев`ятиповерховий будинок з підвальним, цокольним та технічним поверхами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частинами третьою, п`ятою, сьомою статті 376 ЦК Українипередбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У справах, пов`язаних із самочинним будівництвомнерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвомоб`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

Установлено, що Департаментом містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на замовлення позивача видано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, зі змісту яких вбачається, що наміром забудови ділянки є будівництво зблокованих житлових (садибних будинків). Також вказаними умовами встановлена граничнодопустима висота будівель - не більше чотирьох поверхів (у тому числі цокольного та мансардного), тоді як, згідно технічних характеристик будинок має підвал, цокольний поверх, дев`ять поверхів та технічний поверх, що свідчить про порушення забудовником будівельних норм та правил, невідповідність будинку за розміром площі, поверховості та розміщенню, та є істотним відхиленням від проекту.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

У касаційних скаргах сторони посилаються на порушення прокурором нормативного порядку щодо представництва інтересів держави.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на момент пред`явлення позову до суду), має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, відповідно до якого сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Прокурор, звернувшись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, 26 січня 2018 року направив до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради повідомлення про звернення до суду із вказаною апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Тому, Верховний Суд вважає, що у прокурора наявні підстави для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що апеляційний суд розглянув справу без її участі, чим порушив її права як власника квартири НОМЕР_5 у будинку АДРЕСА_1 . Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення третіх осіб - власників квартир у вказаному будинку.

Оскільки на стадії апеляційного розгляду, відповідно до статті 374 ЦПК України, апеляційний суд не наділений повноваженнями щодо залучення третьої особи у справі, апеляційний суд обгрунтовано не задовольнив таке клопотання.

Виключно до компетенції суду першої інстанції (стаття 52ЦПК України) належить залучення до участі у справі третьої особи.

Доводи касаційних скарг скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс "Протокол"

Усі публікації розділу