Знайдіть необхідну Вам інформацію
  • +38 (044) 464-10-90
  • +38 (096) 796-70-87
  • +38 (095) 413-34-18 (Viber)

Визнання відповідачем факту проживання без реєстрації шлюбу саме по собі не є однозначною підставою для його задоволення, суд повинен дослідити усі обставини справи

Фабула судового акту: У даній справі чоловік та жінка вирішили знизити свої боргові зобов’язання та зберегти належну їм квартиру, яка перебуває в іпотеці у банка шляхом подачі позову про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.

Під час розгляду справи відповідач позов визнав, що на думку місцевого суду стало підставою для його задоволення.

Натомість апеляційний суд за апеляцією банка вказане рішення скасував і в позові відмовив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжує судовий розгляд. В даному випадку відповідач подав заяву про визнання безпідставного позову, в якому фактично відсутній предмет спору, а відтак і необхідність в здійсненні судового захисту. Крім того, задовольнивши позов внаслідок його визнання відповідачем, суд першої інстанції не здійснив перевірку фактичних обставин по справі та не з`ясував, чи не перебували сторони в зареєстрованому шлюбі з іншими особами, що виключає застосування положень статті 74 СК України.

Позивач подала на вказану постанову касаційну скаргу, яку КЦС залишив без задоволення.

Приймаючи таке рішення Касаційний цивільний суд послався на те, що згідно з статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

У даній справі навіть із змісту позовної заяви не вбачається в чому саме полягає спір між позивачем та відповідачем, та яким чином відповідач не визнає, оспорює чи порушує права позивача стосовно володіння та розпорядження спірною квартирою.

Частиною шостою статті 263 ЦПК України у попередній редакції передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у попередній редакції у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

Аналізуйте судовий акт: ОП КЦС: Відчужити спільну сумісну власність, на відміну від спільної часткової, без згоди іншого співвласника НЕМОЖНА (ОП КЦС у справі № 430/1281/14-ц від 15.06.2020)

Для укладення договору позики отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується розпорядження спільним майном (ВС/КЦС у справі № 133/3928/14-ц від 27.11.2019)

КпШС не визначав поняття спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а тому норми СК щодо відносин фактичного подружжя до 01.01.2004 НЕ застосовуються (ВС/КЦС № 546/912/16-ц від 24.01.2020)

Спільні відпочинок, участь у святах, пересилання коштів, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не свідчать про проживання однією сімєю (ВС/КЦС, справа№588/350/15,15.08.19)

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 524/10054/16

провадження № 61-21748св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія Вердикт»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія Вердикт», про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Колекторська компанія Вердикт», в якому просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з відповідачем з 01 вересня 2007 року до 04 березня 2011 року та визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що проживала з відповідачем у вказаний період, вела з ним спільне господарство, мала з ним спільний бюджет. 17 червня 2008 року вони разом за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , яку було зареєстровано на відповідача. Квартира знаходиться в іпотеці з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11360264000 від 17 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 листопада 2017 року у складі судді Кривич Ж. О. позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2007 року до 04 березня 2011 року .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 910,02 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач позов визнав, зокрема наявність подружнього майна - квартири АДРЕСА_1 , його вартість та порядок розподілу.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2018 року заочне рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжує судовий розгляд. В даному випадку відповідач подав заяву про визнання безпідставного позову, в якому фактично відсутній предмет спору, а відтак і необхідність в здійсненні судового захисту. Крім того, задовольнивши позов внаслідок його визнання відповідачем, суд першої інстанції не здійснив перевірку фактичних обставин по справі та не з`ясував, чи не перебували сторони в період часу з 01 вересня 2007 року до 04 березня 2011 року в зареєстрованому шлюбі з іншими особами, що виключає застосування положень статті 74 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її з Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у сумі 3 820,04 грн до ухвалення судового рішення у справі.

02 липня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що визнання відповідачем позову не може свідчити про його безпідставність.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що спірна квартира була придбана сторонами в червні 2008 року в кредит та оформлена на ОСОБА_2 , з яким на той час вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах.

З метою виконання зобов`язань за кредитним договором № 11360264000 від 17 червня 2008 року спірна квартира перебуває в іпотеці ПАТ «Дельта Банк».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно із частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Частиною першою статті 36 СК України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини другої статті З СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції стосовно недоведеності вимог позивача, оскільки із змісту позовної заяви не вбачається в чому саме полягає спір між позивачем та відповідачем, та яким чином відповідач не визнає, оспорює чи порушує права позивача стосовно володіння та розпорядження спірною квартирою.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що відповідачем визнано позов, а тому суд апеляційної інстанції безпідставного скасував рішення суду першої інстанції з врахуванням такого визнання, не заслуговують на увагу.

Частиною шостою статті 263 ЦПК України 2017 року передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України 2017 року у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

Вказана правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс "Протокол"

Усі публікації розділу