Оприлюднена правова позиція ВСУ щодо застосування частини 1 ст. 1212 Цивільного кодексу.

На засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 03 червня 2015 розглянуто справу № 6-100цс15 за позовом про стягнення коштів, придбаних без достатніх правових підстав. Позов був поданий покупцем автомобіля, який отримав авто за дорученням, що опинилося під арештом, до його продавця. Договір купівлі-продажу був усним, продавець написав розписку про отримання коштів. Позивач посилався на те, що при видачі довіреності на право розпорядження автомобілем продавець не мав права його відчужувати, оскільки на нього накладено арешт. Районний суд позов задовольнив. Вищими судами в позові відмовлено.

ВСУ, відмовляючи в задоволенні заяви покупця про перегляд, роз'яснив наступне. Враховуючи положення частини 1 ст. 207 ЦК, наявність письмових документів, що свідчать про свободу сторін на відчуження автомобіля, і застосування судом першої інстанції до правовідносин сторін Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабміну від 11 листопада 2009 року № 1200 (який поширюється на суб'єктів господарювання у сфері оптової або роздрібної торгівлі), суди апеляційної та касаційної інстанцій правильно застосували норми ст. 638 ЦК і прийшли до висновку про укладення сторонами у письмовій формі угоди щодо спірного автомобілю.

Доводи покупця про неправильне застосування судами пунктів 2, 8, 41, 42 Порядку ВСУ визнав необґрунтованим, оскільки обов'язок реєстрації придбаних транспортних засобів покладається на їх власників. Той факт, що придбаний автомобіль перебував під арештом і відповідно до пункту 41 Порядку не підлягав перереєстрації, не є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК, а породжує інші наслідки, передбачені для зобов'язальних правовідносин.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини 2 ст. 11, частини 1 ст. 177, частини 1 ст. 202, частин 1, 2 ст. 205, частини 1 ст. 207, частини 1 ст. 1212 ЦК дозволяє зробити висновок про те, що чинний договір або інша угода є достатньою і належною підставою придбання майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися придбаним або збереженим без достатніх правових підстав, якщо це сталося не забороненим цивільним законодавством способом з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин в майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 ст. 11 ЦК.

Загальна умова частини 1 ст. 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов'язальних (договірних) відносинах, тому що отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки при наявності ознаки щодо безпідставності такого виконання.

Придбання однієї зі сторін зобов'язання щодо майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не можна вважати безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб чи подія утворюють правову підставу для придбання (збереження) майна, ст. 1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, призупинена або відсутня взагалі.

ВСУ вказав, що встановивши в переглядаємій справі наявність у сторін договірних правовідносин, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування ст. 1212 ЦК у спірних правовідносинах.

У разі виникнення спору щодо придбання майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 ст. 1212 ЦК, у тому числі і щодо зобов'язання повернути майно позивачеві.