Ухвала ВАСУ та Постанова ВСУ щодо неможливості проведення реєстраційних дій по реєстрації права власності на нерухоме майно за наявності в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону щодо майна

                                                      ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

                                                                                            УХВАЛА

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого, судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів: Гончар Л. Я., Черпіцької Л. Т., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області про скасування рішення, визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, встановив:

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області, в якому просив визнати дії відповідача неправомірними, скасувати рішення відповідача N 10448097 від 29 січня 2014 року, зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просив суд залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 липня 2001 року позивачу належить недобудований житловий будинок в АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2013 року у справі N 640/7187/13-ц визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння в АДРЕСА_1 від 03 березня 1999 року, вказане майно витребувано від ОСОБА_5 та передано позивачу.

25 січня 2014 року позивач звернувся до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції з заявою про проведення державної реєстрації права власності на зазначене вище нерухоме майно.

29 січня 2014 року відповідачем прийнято рішення N 10448097, відповідно до якого позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Не погоджуючись з такими діями відповідача та прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення правильно застосовано норми чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" N 1952-IV від 01 липня 2004 року (далі - Закон N 1952), постановою Кабінету Міністрів України N 703 від 22 червня 2011 року "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (Постанова N 703) (далі - Порядок N 703).

Пункт 1 ч. 2 ст. 9 Закону N 1952 передбачає обов'язок державного реєстратора під час розгляду заяви про реєстрацію встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону N 1952 державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації.

В силу п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону N 1952 державний реєстратор: приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Пунктом 23 Порядку N 703 (Постанова N 703) визначено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені в Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Підстави для відмови в державній реєстрації перелічені в статті 24 Закону N 1952-IV, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону: 5¹) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5²) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5³) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5⁴) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5⁵) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5⁶) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла правового висновку, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону щодо майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій щодо цього майна до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Відсутність встановлених судом порушень суб'єктом владних повноважень, передбачених ч. 3 ст. 2 КАС України, є підставою для відмови в позові.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову в позові, оскільки на момент звернення позивача з клопотання про проведення реєстраційних дій по реєстрації права на нерухоме майно в у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна міститься запис про заборону на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1, реєстраційний номер обтяження 11971325, зареєстрований 15 грудня 2011 року на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 від 15 грудня 2011 року, р. N 4009.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 КАС України.

                                                                                         ПОСТАНОВА
                                                                                  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                                                       20 жовтня 2015 року                                    м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого     Самсіна І.Л.,
суддів:    Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., – 

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «ПРОЕКТ-А» до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі – Реєстраційна служба), третя особа – публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ) «Укрсоцбанк», про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,

                                                                                           в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ТОВ «ПРОЕКТ-А» звернулося до суду із позовом, у якому просило скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера С) загальною площею 18 405 кв. м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова (Протасів Яр), буд. 12 (далі – будівля), за ПАТ «Укрсоцбанк» та зобов’язати відповідача внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) відповідний запис про реєстрацію права власності на будівлю за позивачем на підставі заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень (реєстраційний номер: 16730, дата і час реєстрації заяви: 11 січня 2013 року, 14:39:51) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 47738 від 16 січня 2013 року, 14:12:31).

На обґрунтування позову послалося на те, що воно є власником будівлі, що підтверджується: свідоцтвом про право власності від 24 лютого 2010 року серії САС № 922050, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); витягами з Державного реєстру прав та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманих ТОВ «ПРОЕКТ-А» 16 січня 2013 року за результатами перереєстрації ним права власності та інших речових прав (обтяжень) на майно в Державному реєстрі прав відповідно до нової редакції (від 1 січня 2013 року) Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952 IV).

При цьому позивач зазначив, що відповідач не мав права приймати будь-які рішення про реєстрацію (перереєстрацію) об’єкта нерухомості на користь третіх осіб з огляду на: обтяження цього майна іпотечним договором від 17 лютого 2012 року ТОВ «ПРОЕКТ-А» з ПАТ «Фінексбанк»; арешт цього майна на підставі постанови про заборону на відчуження нерухомого майна, виданого 17 серпня 2012 року слідчим Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України (далі – ГСУ МВС).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 7 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 травня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, погодився з їхнім висновком, що власником будівлі з 14 листопада 2012 року є ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки право власності на спірний об’єкт нерухомості визнано за останнім в судовому порядку (справа № 5011-66/7999-2012 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до приватного акціонерного товариства «Спільне підприємство «Ен Ес Ай Констракшн» (далі – СП), ТОВ «ПРОЕКТ-А», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – ПАТ «Фінексбанк», про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на нерухоме майно; рішення набрало законної сили 14 листопада 2012 року), що дало ПАТ «Укрсоцбанк» право на звернення до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на об’єкт нерухомості та, відповідно, на отримання позитивного рішення Реєстраційної служби про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 5 квітня 2013 року № 1409814.

Крім того, в судовому порядку визнано недійсним договір іпотеки від 17 лютого 2012 року ТОВ «ПРОЕКТ-А» з ПАТ «Фінексбанк» (справа № 5011-33/8037-2012 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «ПРОЕКТ-А», ПАТ «Фінексбанк», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – СП, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Новохатня Н.С., про визнання договору іпотеки недійсним; рішення набрало законної сили 29 жовтня 2012 року), який був підставою обтяження об’єкта нерухомості.

Щодо обтяження об’єкта нерухомості забороною його відчуження згідно з постановою слідчого ГСУ МВС від 17 серпня 2012 року, то така заборона не поширюється на ПАТ «Укрсоцбанк», при цьому зазначена заборона була накладена слідчим саме в інтересах ПАТ «Укрсоцбанк» як іпотекодержателя майна, на яке накладено заборону відчуження.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах  Верховного Суду України постановою від 11 листопада 2014 року скасувала ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2014 року, а справу направила на новий розгляд до суду касаційної інстанції, дійшовши правового висновку, що наявність у Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

За результатами нового касаційного розгляду Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 березня 2015 року залишив без задоволення касаційну скаргу ТОВ «ПРОЕКТ-А», а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 7 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року про відмову у задоволенні позову – без змін.

При цьому Вищий адміністративний суд України зазначив, що вважає за необхідне відхилитись від правового висновку Верховного Суду України у цьому конкретному випадку саме з тих підстав, що постановою ГСУ МВС від 16 грудня 2014 року про закриття кримінального провадження був скасований арешт на майно, накладений для забезпечення прав ПАТ «Укрсоцбанк», а оскаржуваною реєстраційною дією такі права лише підтверджені.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ТОВ «ПРОЕКТ-А» звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовано пункт 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV у подібних правовідносинах. Крім цього, ухвала Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року висновку, прийнятому за результатами перегляду цієї справи.

На обґрунтування заяви ТОВ «ПРОЕКТ-А» надало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2015 року (справа К/800/37285/14), в якій цей суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, погодився з висновками судів про відмову в позові, оскільки на момент звернення позивача з клопотанням про проведення реєстраційних дій по реєстрації права на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна міститься запис про заборону на нерухоме майно – житловий будинок, реєстраційний номер обтяження 11971325, зареєстрований 15 грудня 2011 року на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 від 15 грудня 2011 року, реєстраційний номер 4009.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Аналіз правозастосування в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року (у справі, що переглядається) та від 29 січня 2015 року (наданої на порівняння) дозволяє дійти висновку, що у цих рішеннях йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, які регулюють порядок проведення реєстраційних дій щодо майна, але різні висновки судів ґрунтуються на відмінних між собою фактичних обставинах справ, оцінка яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV у подібних правовідносинах.

Що стосується наведених у заяві доводів ТОВ «ПРОЕКТ-А» про невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року висновку, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначає таке.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Як убачається з матеріалів справи, при новому касаційному розгляді, після скасування Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2014 року у справі, що переглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без задоволення скаргу ТОВ «ПРОЕКТ-А», а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін, врахував нові істотні обставини справи, а саме те, що постановою ГСУ МВС від 16 грудня 2014 року закрито кримінальне провадження за фактом службового підроблення та придбання права на майно акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» та ПАТ «Укрсоцбанк»; розтрати коштів ПАТ «Укрсоцбанк»; заволодіння службовими особами ПАТ «Спільне підприємство «Ен Ес Ай Констракшн» і ПАТ «Укрсоцбанк» майном ТОВ «ПРОЕКТ-А». Цією постановою скасований арешт майна, яке було обтяжене, у тому числі арешт будівлі адміністративно-побутового комплексу (літера С) загальною площею 18 405 кв. м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова (Протасів Яр), буд. 12, накладений постановою слідчого ГСУ МВС від 17 серпня 2012 року.

Проаналізувавши та порівнявши викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року нові обставини справи з обставинами, викладеними у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що зазначену ухвалу касаційного суду не можна вважати такою, що суперечить правовому висновку Верховного Суду України у цій справі, оскільки ухвалення різних судових рішень зумовлено неоднаковими фактичними обставинами справи.

Таким чином, у зв’язку з тим, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви ТОВ «ПРОЕКТ-А» слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

                                                                                     постановила:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ А» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Джерело: Верховний Суд України

Джерело: http://document.ua