Постановою у справі № 6-438цс15 від 02.09.2015 р., правовим висновком якої є:
згідно зі статтею 553 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Будучи за своєю правовою природою зобов’язанням порука припиняється на загальних підставах, передбачених главою 50 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов’язання  припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Крім того, у статті 559 ЦК України встановлені спеціальні підстави припинення поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Виходячи із частини четвертої статті 559 ЦК України такий строк може бути передбачений в договорі або визначений в законі. Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов’язань. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне певні юридичні наслідки, зокрема, його закінчення є підставою для припинення поруки. Відповідно до частин першої, третьої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
 
На підставі частини першої статті 252, частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.  Частина перша статті 530 ЦК України містить загальне правило, згідно з яким якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).  Водночас абзац другий частини першої статті 530 ЦК України містить норму, якою встановлено, що зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
 
У справі, яка переглядається, пунктом 4.6 договору поруки встановлено, що порука припиняється зі спливом трирічного терміну від дня настання строку виконання основного зобов’язання за кредитним договором. За пунктом 2.1 кредитного договору строк його дії встановлено до 25 липня 2022 року.

Тобто договором поруки встановлено строк її припинення – після закінчення трьох років від дня настання строку виконання основного зобов’язання за кредитним договором.
 
Разом з тим відповідно до пункту 4.10 кредитного договору позичальник зобов’язаний протягом 30 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку (пункт 4.9) достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим договором.
 
Отже, кредитним договором було передбачено порядок зміни строку виконання основного зобов’язання. Проте, як установив суд, зміна строку виконання основного зобов’язання за кредитним договором у передбаченому ним порядку (пункти 4.9, 2.9) не відбулася.

Надіслання банком позичальнику повідомлення про намір підвищити процентну ставку за кредитом з пропозицією прибути до банку для укладення додаткового договору (а в разі незгоди з цією пропозицією – у десятиденний строк повернути всю суму кредиту) не є вимогою про дострокове повернення кредиту та не свідчить про те, що строк виконання основного зобов’язання змінений відповідно до умов кредитного договору.