Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено та мотивовано
тим, що наведені позивачем причини пропуску строку для подання заяви про прийняття
спадщини є неповажними.
Апеляційний суд рішення місцевого суду скасував та провадження у
справі закрив, мотивуючи тим, що позивач на час відкриття спадщини проживала разом із
спадкодавцем, тому відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла
спадщину. Оскільки позивач не пропустила строк для прийняття спадщини, суд вважав, що
предмет спору відсутній, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України закрив
провадження у справі.
3 травня 2018 року, розглянувши касаційну скаргу, Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з
таким правовим висновком апеляційного суду, постанову апеляційного суду скасував та
передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначивши, серед іншого,
й таке.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває
провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що
відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який
юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція
судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з
підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст.
6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з
прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право»
має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального
значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою
ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів
фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює
вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення
ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів
осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи
настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося
неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.
Оскільки право позивачки на спадщину оспорюється і навіть у разі
доведення того, що вона не пропустила строку для прийняття спадщини, але є невизначеність
у правах і обов’язках сторін, а у справі наявний іноземний елемент, це не дає підстав
стверджувати про відсутність предмета спору у справі.
Постанова Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17
(касаційне провадження № 61-13405св18) –http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73868460.
Джерело: "Судова влада
України"