Суть справи: громадянином Р., який є інвалідом 2 групи та його матір’ю був укладений договір купівлі-продажу власної квартири з громадянином М. Цей договір був укладений сім’єю Р. вимушено під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
Через певний проміжок часу сином був поданий позов до Київського районного суду м. Одеси з вимогою визнати означений договір недійсним у зв’язку з вищевказаними обставинами.

Суд першої інстанції своїм рішенням від 13 липня 2009 р. визнав договір недійсним та вказав на те, що воно є підставою для скасування запису №Х в Державному реєстрі правочинів від 15 березня 2006 р.

Проте, після того, як рішення вступило в законну силу, було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» і громадянин Р., набувши право власності на  квартиру після смерті матері, звернувся до державної нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину, він дізнався, що на дану квартиру діє обтяження на підставі іпотечного договору, який громадянин М. уклав з ПАТ «УкрСиббанк» 19 жовтня 2006 р. (зареєстрованого в Державному реєстрі іпотек 01 жовтня 2007 р.). За цим договором громадянин М. був визнаний боржником, а банк іпотекодержателем.

Громадянин Р. звернувся у вересні 2011 р. до суду з позовом до громадянина М. та ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору іпотеки недійсним. Справ розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2015 р. у задоволені позову громадянину Р. було відмовлено. Суд першої інстанції мотивував своє рішення відсутністю підстав для визнання договору іпотеки недійсним згідно положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, а також тим, що при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача (згідно ст. 23 Закону України «Про іпотеку»).

На дане рішення суду громадянином Р. була подана апеляційна скарга, в якій просив скасувати дане рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги громадянина Р. в повному обсязі.

При розгляді апеляційної скарги в судовому засіданні 23 листопада 2015 р. колегія суддів апеляційного суду зазначила, що вирішення даного питання повинно ґрунтуватися на положеннях ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст.ст. 2, 8, 11, 60, 57-66, 212 та 303 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 317, 391 ЦК України ст. 5 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, колегією суддів апеляційного суду було вказано на наступне:
1) Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 р., яким визнано договір купівлі-продажу квартири недійсним було залишено без змін ухвалами апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2012 р. та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 р.
2) Згідно витягу про державну реєстрацію прав, виданим КП «ОМБТІ та РОН» від 30.03.2011, співвласниками квартири є громадяни Р.
3) Посилання суду першої інстанції на ст. 23 Закону України «Про іпотеку» є помилковим, оскільки ним не враховано, що право власності на іпотечне майно не переходило від громадянина М. до громадян Р. та того, що рішенням цього ж суду від 13 липня 2009 р. договір купівлі-продажу визнано недійсним та сторони повернуті в попередній стан  з моменту укладання недійсного правочину.
4) Положення ст. 328 ЦК України про правомірність набуття права власності за правочином.

Зважаючи на ці обставини та на той факт, що договір купівлі-продажу за позовом громадянина Р. – інваліда 2 групи, був визнаний судом першої інстанції недійсним, апеляційним судом апеляційну скаргу громадянина Р.  було задоволено.