Іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису до
Державного реєстру іпотек.
При розгляді справи № 6-332цс15 про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру в
закладеному харківському будинку, продану в період дії рішення суду про недійсність
іпотеки) ВСУ підтвердив уже встановлену при розгляді спорів по цьому будинку правову
позицію, відступивши від вже викладеної в постанові № 6 -201цс14.
Роз'яснено, що в разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки
недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження,
дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному
реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава щодо виключення цього запису.
Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису до
Державного реєстру іпотек. Зазначений висновок узгоджується і з положеннями ст. 204
Цивільного кодексу, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція
означає, що вчинена угода вважається правомірною, тобто такою, що породжує, змінює або
припиняє цивільні права та обов'язки, поки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на
підставі рішення суду, що вступило в законну силу.
Таким чином, у разі неспростовання презумпції правомірності договору (а в переглядаємому
випадку у зв'язку з відміною судового рішення) всі права, придбані сторонами угоди за цим
договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають
виконанню.
Встановивши в справі, що переглядається, факт переходу до відповідача права власності на
нерухоме майно при виключенні з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права
власності на підставі незаконного судового рішення, суд прийшов до обґрунтованого
висновку про застосування до спірних правовідносин ст. 23 Закону «Про іпотеку», поширенні
її дії на відповідача і збереженні обтяження цього майна іпотекою за іпотечним
договором.
При цьому суд врахував, що дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної квартири
при знятті за судовим рішенням обтяження та право власності нового набувача кредиторами
не оспорюються, а ставиться питання про застосування механізму реалізації його
переважного права на іпотечне майно, передбаченого нормами ст.ст. 23, 33, 39 Закону «Про
іпотеку».
Прийшовши до правильного висновку про поширення на спірні правовідносини норми ст. 23
Закону «Про іпотеку», суд разом з тим застосував її з порушенням норм частин 3 та 4 ст. 5
цього Закону, у зв'язку з чим прийняте судове рішення підлягає скасуванню.
Така ж правова позиція була висловлена при перегляді справ № 6-63цс15, № 6-11цс15, №
6-53цс15.
Джерело: ЮРЛІГА